Саме так інтерпретував один мешканець села Вари, який повернувся в листопаді 1918 року з Будапешта, той факт, що в Угорщині перемогла революція хризантем та було створено новий уряд на чолі з Мігаєм Карої. Безлад, що поширився в багатьох сферах суспільного життя внаслідок розпаду Австро-Угорської монархії, перетворився у північно-східних комітатах, які і так страждали до того від непевності та мінливості воєнних часів, на майже страхітливу ситуацію.
Ґрунтовний дослідник історії північно-східних комітатів Угорщини Тіводор Легоцькі в останні роки життя, добре розуміючи значення тих часів, ретельно нотував у своєму щоденнику досвід, здобутий на початку Великої війни. З його записів ми, зокрема, дізнаємося, що наш край також не оминула сьогодні вже зовсім не зрозуміла ейфорія перших днів війни. У серпні 1914 року на вулицях Мукачева мобілізовані угорці та русини, «розігріті» горілкою, співали пісню Кошута, додавши до неї нові «воєнні» рядки: «Ференц-Йосиф дав наказ…». Катаклізм, що поховав під собою імперії, дуже швидко показав, що приводів для святкувань нема ні на фронті, ні в тилу. Північно-східні комітати вже на межі 1914-1915 років стали ареною бойових дій. Більшість цих комітатів входили до Кошицького військового округу, тож мобілізовані звідси жовніри потрапили на східний фронт та на Балкани, де побачили всі жахіття війни. За найскромнішими оцінками, у вирі Першої світової загинуло понад десять тисяч солдатів – вихідців з Ужанського, Березького, Угочанського та Марамороського комітатів. Проте втрат зазнали не тільки родини загиблих у війні. Значна частина інвалідів з фізичними та психічними вадами здоров’я вже більше ніколи не могла працювати. Наслідки Першої світової війни були відчутними, а часто навіть визначальними в щоденному міжвоєнному житті багатьох тисяч закарпатських родин. Згідно з даними чехословацької влади, у двадцятирічний період між двома світовими війнами на території Підкарпатської Русі право на допомогу через «воєнні шкоди» мали 18 000 сімей.
Різноманітні прояви глобального конфлікту, близькість фронту, наступ російської армії, пересування військових частин, епідемії, що почастішали під кінець війни (спочатку холера, потім іспанський грип і, зрештою, тиф), – усе це до межі загострило напруження, що помічалося в житті комітатів уже й раніше, та ускладнило становище і так бідного населення. Негативний вплив мала й низка конфліктів між політичною елітою комітатів, скандали навколо зловживань із військовою допомогою, послаблення адміністративного управління. Коли восени 1918 року додому нарешті повернулися солдати, що стільки настраждалися на фронті, у багатьох населених пунктах домінувала не радість від закінчення війни, а розпочалося насилля, причини якого крилися в незадоволенні та гіркоті комбатантів.
У незвично теплі дні осені 1918 року події в багатьох містах і селах Північно-Східної Угорщини розвивалися за схожим сценарієм. У центрах комітатів створювалися народні ради, у Берегові на заваді політичним маніфестам не став навіть проливний дощ. Найбільш активними були соціал-демократи та рухи, які виступали за рівноправність жінок із чоловіками. Частина солдатів, які поверталися додому (одні організовано, інші – самостійно, але всі однаково розчаровані та озлоблені), захопили із собою і зброю. Один учитель із Березького комітату так охарактеризував настрій комбатантів: «Солдати, озлоблені подіями на війні, не турбуються більше нічим, безладно, зі зброєю чи без неї, повертаються додому і шукають тих, кого вважають причиною своїх страждань і нужди своїх рідних». Гнів солдатів обернувся в першу чергу проти державних службовців та єврейських крамарів і торговців. Дєрдь Козма, який до 1919 року обіймав різні посади в Березькому комітаті, писав, що тільки в їхньому комітаті люди прогнали двадцятьох чотирьох нотарів. Були випадки, коли нотаря застрелили, а його родину прогнали, а подекуди представникам влади пощастило – їм вдалося виїхати ще до того, як на них вихлюпнулася лють населення. У спогадах очевидці тих подій пояснюють озлобленість солдатів, що повернулися з фронту, тим, що поки вони перебували у пеклі війни, удома деякі пільговики лише багатіли. Сучасні дослідження підтверджують, що чиновники нижчого рівня дійсно часто зловживали службовим становищем, несправедливо розподіляли соціальні допомоги, тож звістки про образи рідних доходили й до фронтовиків. Крім розграбування нотаріальних контор та сільських крамниць, у бунтівливих селах гнів мешканців спрямовувався також проти священиків, учителів, виганяли жандарми і, звісно ж, одразу «окуповували» винні підвали. Хоча, на щастя, посилене алкоголем лютування охопило не всі села, однак зупинити його швидко й успішно все одно не вдалося. У більшості місць події заспокоїлися самі собою, а десь жандарми, які були направлені для втихомирення пристрастей, самі продовжували безпробудну п’янку, мародерство і цькування мирного населення.
Проте події початку листопада стали тільки початком хаосу, що відтак став панувати в гірських місцевостях Північно-Східної Угорщини в 1918-1919-х роках. Поряд із адміністративними реформами, які були розпочаті при нестачі правоохоронних владних органів та послабленні державного суверенітету, звичними явищами стали самовільні захоплення земель, грабунки, контрабанда харчових продуктів до Галичини та діяльність агітаторів із-за кордону. Джерела, з яких ми можемо отримати інформацію про ті події, походять переважно від осіб, що працювали в державних органах влади, від нотарів, комітатських чиновників, учителів, тож процеси розпаду кінця 1918 року ми бачимо переважно з їх точки зору. З цих документів видно, що багато хто зі службовців не знав, як реагувати на гучні (а часто й супроводжувані насильством) вимоги представників нижчих класів, які часто жили вкрай нужденно. Дехто мало розумів поняття народної республіки, проголошеної 16 листопада 1918 року. Були такі, що побоювалися, аби населення не почало це розуміти так, що відтепер «нема різниці між людиною і людиною». Багато хто відзначав: «Настали дивні часи». Було важко або майже неможливо зрозуміти, що ці настрої з’явилися не лише після поразки у війні. Страждання воєнного часу та послаблення державної влади винесли на поверхню й загострили ті суспільні суперечності та напругу, які формувалися вже протягом довгих десятиріч. Вир історії приніс зміни і в Північно-Східну Угорщину, відчуття цього в одних паралізувало волю, а інших спонукало до дій.
Імре Сакал, історик, викладач, науковий співробітник
Закарпатський угорський інститут ім. Ф.Ракоці II
Ця стаття є другою в серії публікацій «Столітнє Закарпаття», започаткованій Науково-дослідним інститутом ім. Тіводора Легоцькі